Михайло Грушевський

Один з найвидатніших українських істориків, автор десятитомної «Історії України-Руси», та голова Української Центральної Ради, за якого Україна 1918 року проголосила незалежність.

Ключові досягнення

Фундаментальна «Історія України-Руси» в 10 томах

Голова Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1897–1913)

Голова Української Центральної Ради (1917–1918)

Проголошення незалежності УНР IV Універсалом (січень 1918)

Хто він

Михайло Грушевський народився в місті Холм (нині Хелм у Польщі) в родині педагога. Навчався в Київському університеті, а в 1894 році очолив у Львівському університеті кафедру всесвітньої історії з окремим оглядом історії Східної Європи - фактично першу кафедру історії України. Він розбудував Наукове товариство імені Шевченка до рівня справжньої академії наук.

Головне

У «Історії України-Руси» Грушевський обґрунтував концепцію тяглості української історії від Київської Русі до нового часу, окремо від історії Росії. Ця концепція стала основою української історичної науки.

У 1917 році його обрали головою Української Центральної Ради. Під його керівництвом Рада проголосила автономію, а 22 січня 1918 року IV Універсалом - незалежність Української Народної Республіки. У березні 1919 року він емігрував, а в 1924 році повернувся до радянської України. У березні 1931 року його змусили переїхати до Москви, де незабаром заарештували; після звільнення він до смерті жив під наглядом. 1934 року в Кисловодську він раптово помер після нескладної операції - обставини його смерті викликають підозри.

Чому це важливо сьогодні

Грушевський дав українцям науково обґрунтовану історію власного народу й очолював Центральну Раду - представницький орган, що проголосив Українську Народну Республіку. Будинок Верховної Ради стоїть на вулиці його імені.