нар. 1930

Ліна Костенко

Поетеса-шістдесятниця

Поет

Поетеса, одна з перших шістдесятників. Її вірші понад десять років замовчувала радянська цензура, а історичний роман у віршах «Маруся Чурай» приніс їй Шевченківську премію.

Ключові досягнення

  • Збірки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958) і «Мандрівки серця» (1961)
  • Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979) і Шевченківська премія (1987)
  • Роман у віршах «Берестечко», написаний переважно наприкінці 1960-х і надрукований 1999 року
  • Роман «Записки українського самашедшого» (2011)

Хто вона

Ліна Костенко народилася 1930 року в Ржищеві на Київщині в родині вчителів, а з 1936 року жила в Києві. Свої перші вірші вона надрукувала 1946 року. Навчалася в Київському педагогічному інституті, а 1952–1956 років - у Літературному інституті в Москві. Її називають однією з перших шістдесятників - письменників, які заявили про себе в роки хрущовської «відлиги».

Головне

Збірки «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958) і «Мандрівки серця» (1961) одразу знайшли своїх читачів. Але 1963 року секретар ЦК Компартії України Андрій Скаба звинуватив поетесу в «ідейній нечіткості». Її збірки «Зоряний інтеграл» і «Княжа гора» вилучили з виробництва, а вірші на багато років перестали друкувати. У 1965 і 1968 роках Костенко підписувала відкриті листи проти арештів і закритих судів над українськими інтелігентами.

Нова книжка, «Над берегами вічної ріки», вийшла лише 1977 року - через 16 років після попередньої. Далі з’явився історичний роман у віршах «Маруся Чурай» (1979) про напівлегендарну козачку-піснярку XVII століття. За нього та збірку «Неповторність» поетеса 1987 року отримала Шевченківську премію. Роман у віршах «Берестечко», основну частину якого вона написала наприкінці 1960-х, надрукували тільки 1999 року. Після Чорнобильської катастрофи 1986 року Костенко багато працює над збереженням спадщини Чорнобильщини. 2011 року вийшов її прозовий роман «Записки українського самашедшого».

Чому це важливо сьогодні

Доля Ліни Костенко показує, що чесне слово можна замовчувати роками, але не можна знищити. Її рядки з «Берестечка» «Бо лиш народи, явлені у Слові, достойно можуть жити на землі» нагадують, що мова й література - частина свободи народу.